Для батьків, учнів

Ці 9 порад допоможуть вам навчити дитину

 не дати себе в образу і постояти за себе, пише джерело.

1. Нікому не дозволяй порушити свої права. Ніхто не має права примушувати тебе діяти проти твоєї волі, загрожувати тобі, дражнити або заподіювати біль. Якщо тобі некомфортна ситуація, варто зібратися духом і захистити себе словами або діями. Але й ти теж не повинен порушувати права інших людей!
2. Будь упевнений у своїх діях і думках. Підтримуйте у своїй дитині позитивну самооцінку, хваліть за висловлену особисту думку. Хваліть за хороші вчинки, навчіть реагувати на власні помилки. Цінуйте свою дитину і її успіхи, і тоді вона буде впевнена у собі.
3. Вір у краще. Навчіть дитину помічати хороше, не зациклюватися на негативі. Людині-оптимісту простіше сприймати світ, такі люди притягують до себе таких же позитивних людей і такої ж позитив.
4. Ти маєш право на особисту думку. Слід створювати різні умови для спілкування з різними людьми, підключати дітей до цього спілкування, щоб вони вчилися висловлювати свою думку, починати і підтримувати розмову. Досвід спілкування з різними людьми в різних ситуаціях додасть впевненості у собі.
5. Битися – не найкращий варіант. Не завжди бійка є найкращим способом виходу із ситуації. Часто вона тільки посилює її. Слова набагато краще допомагають у таких ситуаціях!
6. Ніколи не підтримуй дітей, які дражнять тебе або інших. Навчіть дитину тому, що у неї й у інших людей є ім’я, яке є справжньою цінністю. Всі інші прізвиська та дражнилки повинні ігноруватися.
7. Ніколи не бійся відмовлятися і говорити «ні». Важливо, щоб дитина розуміла, що у неї є вибір. Що вона завжди може відмовитися, сказати «ні». І найголовніше, її вибір будуть поважати.
8. Звертайся за допомогою. Навчіть дитину просити про допомогу, якщо вона сама не справляється. В першу чергу варто звернутися до батьків.
9. Займайся спортом. Спорт, особливо якщо є успіхи, дуже піднімає впевненість в собі і в своїх силах. Спорт розвиває терпіння й витримку.

Поради батькам

Як допомогти своїй дитині налагодити взаємини в класі

Період адаптації зазвичай займає від 3-4 тижнів до 2-3 місяців.Від батьків потрібна допомога і підтримка при освоєнні нового укладу життя. Важливо бути особливо уважним до дитини і бути готовими співпрацювати з педагогами.Що відбувається в період адаптації? 1. Значно підвищується навантаження на організм, особливо так зване статичне навантаження. Потреба в руховій активності залишається колишньою, а шкільні умови вимагають багато часу перебувати в сидячому, нерухомому положенні. 2. Від першокласника потрібно значно підвищити рівень уваги та розумової напруги. Мимовільне запам’ятовування в грі поступається місцем цілеспрямованому навчанню за рахунок зусиль волі. 3. Дитина потрапляє в новий для себе життєвий світ. Йому доводиться освоювати безліч правил поведінки освітньої установи, які значно відрізняються від прийнятих в родині. Особливо це складно дітям, які не відвідували дитячий сад.4. Першокласник виявляється в новому колективі однолітків і серед незнайомих дорослих, з кожним з яких йому необхідно вибудувати відносини, знайти своє місце в групі. Що робити батькам? 1. Серйозно поставтеся до планування режиму дня першокласника. Перш за все, він повинен бути стабільним. Важливо також простежити, щоб у дитини було достатньо рухової активності і можливості відпочити (в тому числі часу на сон не менше 11 годин). 2.Група продовженого дня – добрий варіант для першокласника, по можливості друга половина дня повинна бути присвячена прогулянкам на свіжому повітрі, занятям спортом, спокійному відпочинку та іграм. 3. Не робіть для дитини перехід занадто різким. Дитина не може відразу перетворитися з малюка в старанного школяра. Ще весь перший рік навчання гра залишається для дитини найпотужнішим інструментом пізнання, багато знань першокласник набагато краще засвоїть саме в ігровій формі. Не забороняється і брати з собою в школу улюблену іграшку, щоб пограти на перервах. 4. Заохочуйте першокласника за будь-які успіхи в навчанні та інших сторонах шкільного життя. Учіть дитину адекватно оцінювати себе, порівнюючи свої минулі і нинішні результати. Підкреслюйте сильні сторони вашої дитини. Хваліть за конкретні досягнення, а не в цілому. 5. Активно беріть участь самі в шкільному житті. Дуже важливо розібратися в тому, як проходить шкільний день вашого першокласника, цікавитися його “новим життям”. Налагоджуйте взаємодію з учителем, тільки спільними зусиллями можливо допомогти дитині швидко освоїтися в новій ролі. 6. Допоможіть дитині розібратися зі шкільними правилами. Розкажіть, навіщо потрібне кожне з них, чому так важливо їх дотримуватися. Шкільні дзвінки, правило “піднятої руки”, звернення до педагога, правила поведінки в їдальні та багато іншого – все це ново для вашої дитини і може викликати чималий стрес. 7. Цікавлячись, як пройшов день, задавайте питання не “Що було цікавого?”, “Що тебе здивувало?”, “Що було складно?” І т.д. Важливо, щоб дитина ділився з вами своїми відкриттями, успіхами, труднощами і сумнівами, а не формальними оцінками своєї поведінки. 8. Допомагайте дитині налагодити спілкування з однокласниками. Обговорюйте складні ситуації спілкування, конфлікти, підказуйте дитині способи подружитися з іншими дітьми, діліться власним дитячим досвідом. Намагайтеся не пропускати спільних класних заходів. 9.Без серйозних причин не занижуйте авторитет вчителя в очах дитини. Пам’ятайте, що любов і повага до вчителя – один з найважливіших механізмів, які змушують добре вчитися першокласника. 10. Попрацюйте над власними почуттями та сподіваннями. Іноді батьки самі “заражають” дитину своїми тривогами щодо школи, формують напругу власними очікуваннями від дитини, причому як негативними, так і позитивними.

Фізичні покарання — не вихід!

У психологічній практиці, аналізуючи випадки дитячої «проблемності», «агресивності», «впертості», важко пригадати хоча б одну родину, яка, вирішуючи проблеми виховання, не застосовувала б фізичних покарань. Тут не йдеться про жорстоке поводження та фізичні тортури, але горезвісний куток та плескач по сідницях — явища, до­статньо широко поширені. Мами, тата, бабусі, дідусі використовують їх як дисциплінуючі методи, засоби примушення дитини робити те, що «належить». Наслідуючи дорослих, діти також звертаються до насилля як до способу досягнення власної мета. Та тільки тепер їх застосовують до молодших та слабших і, якщо дівчинка або хлопчик впевнюються в дієвості таких прийомів, то починають використовувати їх дедалі частіше.     Дорослим необхідно пам’ятати, що найбільшою повагою користуються ті батьки, стосунки з якими діти оцінюють як дружні, рівноправні. Виховання, яке базується на покаранні, не може вважатися справедливим. Щоб встановити порядок та підгримувати доцільну дисципліну, зовсім не обов’язково карати, адже е шви ефективні метода впливу. Слід пам’ятати, що фізичні методи покарання принижують дитину, травмують її психіку, негативно впливають на самооцінку та провокують бажання помститися. Страх, біль, які пригнічують дитину емоційно, заважають зрозуміти власну по­ведінку та зробити правильні висновки на майбутнє. Дитина стає лякливою, захищає себе, намагаючись уникнути покарання, починає брехати.

Як правильно похвалити дитину

Чи часто ви хвалите своїх дітей? Психологи радять, щоб чадо виросло розумним, здоровим і успішним, співати йому дифірамби треба щодня. І навіть якщо не знаєте за що, придумайте. Головне не перестаратися і навчитися вимовляти потрібні слова в потрібний момент. Передусім, похвала має бути щиріша. Іноді здається ну за що хвалити? Ну, помив син за собою чашку, ну, заправила дочка ліжко – що в цьому особливого? Проте не потрібно забувати, що усі ці елементарні з точки зору дорослого речі дитині простими не здаються. Для нього величезну працю читати по складах, вирішувати задачки, прибирати свої іграшки і так далі. Нехай це виходить у нього кострубато, але він все одно заслуговує вашого схвалення. Інакше потяг до знань випарується назавжди.     Якщо вирішите разом з дитиною зробити уроки, приступайте до цього зайняття тільки в хорошому настрої. Рівний, спокійний настрій – запорука вашої об’єктивності. І вам простіше буде розгледіти серед ряду жахливих карлючок ту саму ровненькую букву і не вилаяти своє чадо за карлючки, а звернути увагу і похвалити його саме за цю букву, що вдалася. Результат не змусить довго чекати – наступного разу рівних букв буде значно більше. У похвалі головне розрахувати правильну дозу. Якщо вихваляти дитину із приводу і без, похвала швидко знецінитися і перестане сприйматися як заохочення. Якщо малюк в чомусь талановитий, хвалити його треба обережно. Інакше перехвалений геній може зазнатися і потім йому буде дуже важко спуститися з небес на землю. Тому разом зі схваленням говорите дитині, що талант – це добре, але від нього залежить далеко не все, і треба ще багато чому вчитися. Інша крайність – недохваленность. Якщо абсолютно не хвалити дитину він виросте несмілим і невпевненим в собі. Для дитини заохочення батьків – це мірило їх любові. Тому сором’язлива, нерішуча, але талановита дитина потребує більшої порції словесного схвалення, чим малюк середніх здібностей, але упевнений в собі. Батьки часто думають: вчиться нормально, проблем не виникає, поводиться пристойно, значить, справляється і відповідає нормі. Навіщо лізти до нього з телячими ніжностями? А діти сприймають подібну політику батьків як покарання : не хвалять, означає мало постарався, недостатньо хороший. В результаті діти з шкіри геть лізуть, щоб отримати схвалення. І моральний комфорт відчувають лише в тих випадках, коли батьки нарешті висловлюють своє схвалення. Небезпека в тому, що в дорослому житті недохваленные діти домагатимуться схвалення з боку оточення усіма можливими способами. Якщо ж похвали не послідує, вони поставлять на собі клеймо: «Мене ніхто не любить».  Намагайтеся при похвалі не прибігати до порівняння дитини з іншими.       Дотримуйтеся правила – кожному віку своя похвала.      Ви ж не заявлятимете однорічному карапузові: «Я отримав величезну естетичну насолоду від твоєї картини»! чи сюсюкати «Розумник»!, «Зайченя моє»! з підлітком, це не сприйматиметься як похвала. Тому намагайтеся підбирати для схвалення слова, відповідні за віком. Для того, щоб правильно говорити з підлітком, вслухайтеся в слова, які він вживає. Нехай вони вас іноді короблять, але це той, мова, яку він розуміє не лише головою, але і серцем. Тому замість чергового «Молодець»! іноді краще видати «Супер»!, «Здорово»! А малюкам цілком підійдуть фрази, типу «Ти у мене найрозумніший, мій солодший»!. А взагалі похвала приємна усім і дітям, і дорослим. Так що хвалите один одного почастіше і результати неодмінно будуть.

Заповіді Марії Монтессорі для батьків

Всі ми родом з дитинства.

У дитинстві закладаються основи всього: характеру , сприйняття світу , особистості в цілому. Марія Монтессорі сформулювала короткі заповіді – нагадування для батьків. Вони прості , але якщо вдуматися в кожну з них – це багатотомна мудрість в декількох словах. Якщо Ви будете хоча б раз на рік перечитувати цей список , то взаємини з дітьми можуть вийти на якісно новий рівень, а дитина виросте більш розвиненою і гармонійною особистістю.

1.       Дітей вчить те, що їх оточує.
2. Якщо дитину часто критикують – вона вчиться засуджувати.
3. Якщо дитину часто хвалять – вона вчиться оцінювати.
4. Якщо дитині демонструють ворожість – вона вчиться битися.
5. Якщо з дитиною чесні – вона вчиться справедливості.
6. Якщо дитину часто висміюють – вона вчиться бути боязкою.
7. Якщо дитина живе з почуттям безпеки – вона вчиться вірити.
8. Якщо дитину часто ганьблять – вона вчиться відчувати себе винуватою.
9. Якщо дитину часто схвалюють – вона вчиться добре до себе ставитися.
10. Якщо до дитини часто бувають поблажливі – вона вчиться бути терплячою.
11. Якщо дитину часто підбадьорюють – вона набуває впевненість у собі.
12. Якщо дитина живе в атмосфері дружби і відчуває себе необхідною – вона вчиться знаходити в цьому світі любов.
13. Не кажіть погано про дитину – ні при ній, ні без неї.
14. Концентруйтеся на розвитку хорошого в дитині, так що в підсумку поганому не залишатиметься місця.
15. Будьте активні в підготовці середовища. Проявляйте постійну ретельну турботу про неї. Показуйте місце кожного розвивального матеріалу і правильні способи роботи з ним.
16. Будьте готові відгукнутися на заклик дитини, яка потребує вас. Завжди прислухайтесь і відповідайте дитині, яка звертається до вас.
17. Поважайте дитину, яка зробила помилку і зможе зараз або трохи пізніше виправити її, але негайно суворо зупиняйте будь-яке некоректне використання матеріалу і будь-яку дію, що загрожує безпеці самої дитини або інших дітей.
18. Поважайте дитину, що відпочиває або дивиться за роботою інших, або розмірковує про те, що вона зробила або збирається зробити.
19. Допомагайте тим, хто хоче працювати, але поки не може вибрати собі заняття до душі.

 Сім правил успішного батьківства

                                                Поради психолога
     Більшість батьків замислюються, чи правильно вони себе поводять з дитиною. Звичайно, немає ідеальних батьків. Усі ми маємо труднощі та іноді не впевнені, чи добре виховуємо своїх дітей. Однією з проблем, що найбільше непокоїть батьків, є питання поведінки: що треба зробити аби діти поводилися добре? Скористайтеся порадами.

Правило 1. Подавайте дітям приклад хорошої поведінки. Діти вчаться, наслідуючи поведінку дорослих. Ваша поведінка – приклад для наслідування.

Правило 2. Змінюйте ситуацію, а не дитину. Краще тримати цінні, крихкі та небезпечні предмети у недоступних для дітей місцях, аніж потім карати дітей за їхню природну цікавість.

Правило 3. Висловлюйте свої бажання позитивно.Кажіть дітям, чого ви від них очікуєте, замість того, чого НЕ бажаєте. Та якщо Ви чогось категорично не бажаєте, формулюйте своє небажання чітко. Тому наступне:

Правило 4. Висувайте реальні вимоги. Запитуйте себе, чи відповідають Ваші вимоги віку дитини, ситуації, у якій вона опинилася. Якщо Ви в принципі розумієте, що виконання Ваших вимог є гарним, та нереальним варіантом – думайте про компроміс. У чому Ви можете поступитися так, щоб можна було б бути впевненим, що дитина виконає те, що Ви хочете? Пояснюйте причину, яка впливає на Ваше рішення. Прагніть до компромісу у спілкуванні зі старшими дітьми, а з меншими – використовуйте тактику переключення уваги.

Правило 5. Обирайте виховання без побиття та крику. На початку це може здаватися результативним, однак незабаром виявиться: щоразу Ви змушені бити все з більшою силою, щоб досягти бажаного результату. Крик або постійні докори є також шкідливими та можуть призвести до тривалих проблем емоційного характеру.
     Покарання не допомагають дитині виробити навички самоконтролю і поваги до інших. Пам’ятайте: людина може чомусь навчитися тільки коли спокійна, задоволена чи радіє чомусь. Це стосується і дорослих також. Коли дитина дістала ляпас, вона стає надто сердитою, знервованою та збудженою, тому не може достатньо глибоко усвідомити, за що і чому її покарано.

Правило 6. Допомагайте дітям вести себе краще, даючи їм вибір. Не сперечайтеся з дітьми про справи, які не мають великого значення. Дозволяйте їм зробити вибір: нехай вони самі вирішують, у що одягатися чи що їсти. Це попередить прояви образи та непокори з боку дитини. Вона не дорікатиме, що Ви її постійно пригнічуєте.

Правило 7. Прислуховуйтеся до того, що говорить Ваша дитина. Цікавтеся тим, що вона робить і відчуває. І головне – пам’ятайте, що любов є найважливішою потребою усіх дітей і однією з основних передумов позитивної поведінки дитини та взаєморозуміння.

Десять заповідей виховання для батьків від Януша Корчака

Януш Корчак – видатний педагог, лікар, письменник, що пропагував повагу до дитини.

1.             Не очікуй, що твоя дитина буде такою, як ти, або такою, як ти хочеш. Допоможи їй стати не тобою, а собою.

2.            Не вимагай від дитини плати за все, що ти для неї зробив. Ти дав їй життя. Як вона може віддячити тобі? Вона дасть життя другому, той – третьому, і це найсправедливіший закон Подяки.

3.       Не зганяй на дитині свої образи, щоб у старості не їсти гіркий хліб. Бо що посієш, те й зійде.

4.       Не стався до її проблем зверхньо. Життя дане кожному по силі і, будь певен, їй воно тяжке не менше, ніж тобі, а може, й більше, оскільки в неї немає досвіду.

5.       Не принижуй!

6.       Не забувай, що найважливіші зустрічі людини – це її зустрічі з дітьми. Звертай більше уваги на них – ми не можемо знати, кого ми зустрічаємо в дитині.

7.       Не картай себе, якщо не можеш зробити щось для своєї дитини. Картай, якщо можеш – але не робиш. Пам’ятай, для дитини зроблено недостатньо, якщо не зроблено все.

8.       Дитина – це не тиран, який заволодіває всім твоїм життям, не тільки плід плоті й крові. Це та дорогоцінна чаша, яку Життя дало тобі для зберігання й розвитку в ній творчого вогню. Це вільна любов матері й батька, у яких буде рости не «наша», «своя» дитина, але душа, дана на зберігання.

9.       Умій любити чужу дитину. Ніколи не роби чужій те, що не хотів би, щоб робили твоїй.

10. Люби свою дитину будь-якою – неталановитою, безталанною, дорослою. Спілкуючись із нею – тішся, бо дитина – це свято, яке поки з тобою….

Як навчити дитину вчитися?

Навчання в школі – один з найбільш складних і відповідальних моментів в житті дітей, як в соціально-психологічному, так і фізіологічному плані.

Змінюється усе життя дитини : усе підкоряється навчанню, школі, шкільним справам і турботам. Це дуже напружений період, передусім тому, що школа з перших же днів ставить перед учнем цілий ряд завдань, не пов’язаних безпосередньо з його досвідом, вимагає максимальної мобілізації інтелектуальних і фізичних сил.

Щоб зберегти у дитини бажання вчитися, прагнення до знань, необхідно навчити його добре вчитися. Усі батьки мріють, щоб їх діти добре вчилися. Але деякі батьки вважають, що, віддавши дитину до школи, можна полегшено зітхнути: тепер усі проблеми, пов’язані з навчанням, повинна вирішувати школа. Звичайно ж, школа не відмовляється від своїх обов’язків. Ця справа не лише школи, але і батьків. Ми, учителі, пояснюємо дітям прийоми роботи, а як засвоїла дитина ці прийоми як вона їх використовує і чи використовує взагалі, залишається поза увагою учителя. А у батьків є повна можливість проконтролювати свою дитину. Вони можуть надати ту допомогу, яку не може зробити учитель.

Особливе значення в цьому випадку має співпраця батьків і вчителя, узгодження їх дій. Ще К.Д. Ушинський говорив, що саме на початковому етапі навчання батьки повинні максимально опікати своє дитя. Їх завдання – навчити правильно вчитися. Тому питання “Як допомогти дитині добре вчитися” я виношу на батьківські збори. Зусилля сім’ї і школи у вирішенні цієї проблеми – єдині.

Допомога дітям має бути ефективною, грамотною і повинна йти в трьох напрямах:

– організація режиму дня;

– контроль за виконанням домашніх завдань;

– привчання дітей до самостійності.

1.       Організація режиму дня.

Організація режиму дня дозволяє дитині:

 легше впоратися з учбовим навантаженням;

захищає нервову систему від перевтоми, тобто зміцнює здоров’я.

У 20% школярів погане здоров’я – причина неуспішності. Тому привчайте дітей до дотримання режиму дня; раціональному харчуванню; домагайтеся, щоб вранці дитина виконувала ранкову гімнастику; займалася спортом; бувала на свіжому повітрі не менше 3,5 години.

Точний розпорядок занять – це основа будь-якої праці. Необхідно включати в режим дня щоденне виконання домашніх обов’язків (купівля хліба, миття посуду, винесення сміття і так далі). Їх може бути трохи, але треба, щоб діти виконували свої обов’язки постійно. Привченій до таких обов’язків дитині не доведеться нагадувати, щоб вона прибрала свої речі, вимила посуд і так далі .

Абсолютно необхідно, щоб в режим дня було включено щоденне читання книг. Бажано в один і той же час. Учень, що добре читає, швидше розвивається, швидше опановує навички грамотного письма, легше справляється з рішенням завдань. Добре, якщо ви проситимете переказати, що прочитала дитина (розповідь, казку). При цьому дорослі зможуть виправити мовні помилки, неправильно вимовлені слова. Таким чином, діти вчитимуться виражати свої думки.

Важливе питання в організації режиму дня – це організація дозвілля. Важливо не залишати дитину без нагляду, а дати можливість займатися улюбленою справою у вільний від навчання час. Особливу увагу слід приділяти перебуванню на свіжому повітрі (до 3,5 ч. у день), адже у дітей велика потреба в русі. У групі – 1,5-2 ч. Удома – 1,5-2 ч.

Необхідно правильно організувати сон. Денний сон – 1 година. (Якщо дитина не спить, перезбудилася, нехай полежить, послухає казку.) Лягати спати треба о 21 годині. Хороший, спокійний сон – це основа здоров’я.

Потурбуйтеся, щоб після вечері дитина не перезбуджувалася, не дивилася “страшні фільми”, не грала в шумні ігри. Усе це відіб’ється на сні, на самопочутті дитини.

Добре прогулятися перед сном 30-40 хв. Якщо дитина спить, стежте, щоб голосно не звучав телевізор, радіо. Погасіть світло, говоріть тихіше.

Часто батьки йдуть на поводу у дітей, миряться з капризами дитини : діти беруть участь в«застольях», лягають пізно спати. Це неприпустимо. Тут треба проявити твердість. Ви повинні пам’ятати, що тепер у вас учень, і не заважати йому.

Часто батьки не помічають, що заважають дітям: голосно розмовляють, включають телевізор. Іноді батьки роблять за дітей уроки. В цьому випадку страждає моральність. Діти звикають до брехні і лицемірства.

Ви не повинні забувати, що в силу вікових особливостей школярі погано перемикаються з одного виду роботи на інший. Наприклад, сяде дитина малювати, батьки посилають в магазин. Треба дати час на перемикання. Інакше внутрішнє небажання може супроводжуватися грубістю. Запам’ятайте: всяке необгрунтоване перемикання з одного виду роботи на інший може виробити погану звичку: не доводити справу до кінця.

2. Напрям допомоги – контроль за виконанням домашніх завдань. Контроль має бути систематичним, а не від випадку до випадку і не обмежуватися питаннями:

– які відмітки?

– чи виконав уроки?

Після ствердної відповіді батьки займаються своїми справами, не контролюючи дітей. Деякі батьки не контролюють дітей взагалі, пояснюючи це нестачею часу, зайнятістю. В результаті діти не засвоюють матеріал, роботи виконуються недбало, брудно, пропуски починають накопичуватися, що може привести до інтелектуальної пасивності дитини. Вона не розуміє питань учителя, відповідей товаришів. Їй стає не цікаво на уроці, вона не намагається розумово працювати, а небажання напружуватися подумки переростає в звичку, тобто розвивається інтелектуальна пасивність. Що приводить дитину до небажання вчитися.

Тому допомога дітям повинна виявлятися своєчасно. Інакше пропуски в знаннях накопичуватимуться, а ліквідовувати їх потім буде просто неможливо. Тобто контроль має бути постійним, щоденним, особливо в початковій школі.

Якомога більше вимогливості до дітей і якомога більше поваги. Контроль має бути ненав’язливим і тактовним. На перших порах маленький учень потребує вашої допомоги, в тому, щоб і нагадати йому про уроки і навіть, можливо, посидіти поряд з ним, поки він їх зробить. Ці перші його шкільні кроки надзвичайно важливі: від них залежить, можливо, усе його шкільне життя.

Дуже важливо контролювати не кінцевий продукт їх праці, а сам процес. Тобто важливо не просто проконтролювати результат роботи, а проконтролювати як дитина виконувала цю роботу, допомогти здолати труднощі в роботі.

Добре якби ви цікавилися:

v що вивчала дитина сьогодні в школі;

v як воназрозуміла матеріал;

v як вона може пояснити, довести ті дії, що виконувала.

При роботі з дітьми важливо не натаскувати їх в окремих уміннях і навичках, а учити їх роздумувати самостійно, аналізувати, доводити, звертаючись до вас за порадою і допомогою. Контроль – це організація допомоги для ліквідації якихось пропусків, труднощів. Для молодших школярів характерно, що вони спочатку щось роблять, а потім думають.

Тому необхідно привчати дітей до планування майбутньої роботи.

Наприклад, розв’язуючи задачу:

v прочитати задачу, уявити, про що говориться;

v коротко записати умову, схему;

v пояснити, що означає кожне число, повторити питання задачі;

v подумати, чи можна відповісти на питання задачі; якщо ні, то чому;

v скласти план розв’язку задачі;

v перевірити розв’язок;

v записати розв’язок в зошит.

Виконуючи вправу з мови:

v повторити правила;

v прочитати завдання до вправи, повторити, що треба зробити;

v прочитати вправу і виконати усі завдання усно;

v виконати завдання письмово;

v перевірити роботу.

Дуже важливим моментом є вироблення звички до неухильного виконання домашніх завдань :

v яка б погода не була;

v які б не йшли телепередачі;

v чий би день народження не відзначався.

Уроки мають бути виконані, і виконані добре. Виправдання невиконаним урокам немає і бути не може. Для вироблення цієї звички, треба, щоб батьки з повагою відносилися до навчання – як важливій і серйозній справі. Дуже важливо, щоб дитина сідала за уроки в один і той же час.

Спеціальні дослідження показали, що фіксований час занять викликає стан схильності до розумової роботи, тобто виробляється установка. При такому настрої дитині не треба долати себе, тобто зводиться до нуля тяжкий період втягування в роботу.

Якщо немає постійного часу занять, то ця установка може не виробитися і формуватиметься уявлення, що приготування уроків справа не обов’язкова, другорядна. Важливим є і місце виконання роботи. Воно має бути постійним. Ніхто не повинен заважати учневі. Дуже важливо займатися зібрано, в хорошому темпі, не відволікаючись на сторонні справи.

У дітей бувають два приводи відволікання :

перший привід – гра: дитина втягується в гру непомітно для себе. Приводом може служити залишена іграшка;

другий привід – діловий: шукає олівець, ручку, підручник.

Чим більше відволікань, тим більше витрачається часу на виконання домашнього завдання. Тому необхідно встановити чіткий порядок: лінійка, олівець, ручка – ліворуч; підручник, зошити, щоденник – праворуч.

У молодших школярів є звичка виконувати роботу упівсили. Начебто не відволікається, але думки течуть ліниво, постійно уриваючись, повертаючись назад. Дуже важливий темп роботи. Працюють добре ті, хто працюють швидко. Тому дитину треба обмежувати в часі (ставити годинник).

Якщо спочатку ви сидите поряд з дитиною, ви повинні підбадьорити його: “Не квапся, дитинко. Дивись, яка гарна буква вийшла. Нумо ще одну постарайся, щоб ще краще вийшло”. Це, звичайно, допоможе їй в нелегкій роботі, навіть просто зробить її веселіше. Якщо ви будете дратуватися, якщо кожне виправлення виводитиме вас з себе, дитина зненавидить ці спільні заняття.

Тому наберіться терпіння і не нервуйте. Але якщо вже дуже погано дитина виконала завдання, то потрібно, щоб вона переробила його на аркуші і вклала в зошит, не для оцінки, а для того, щоб вчителька бачила, що дитина старалася, і з повагою віднеслася до його праці.

Одне з головних завдань “сидіння” поряд з сином або дочкою – стежити за тим, щоб вони ні в якому разі не відволікалися під час роботи, І цього можна домогтися навіть від самої незібраної дитини, якщо,що сидять поруч мама або тато ввічливо і спокійно повертатимуть її до роботи.

Найважче даються нашим дітям навички письма. Тут вас можна заспокоїти, що в наше століття каліграфічне письмо не найголовніше і що, якщо ваша дитина володіє мовою, то, врешті-решт, нехай пише не так вже красиво, і не потрібно його за це терзати. Важливо привчити його писати чисто, дотримуючись полів, обов’язково без виправлень.

Знову-таки з виховних міркувань: людина повинна робити усе красиво, рішуче усе. Допоможіть же своїй дитині в цьому добрим словом і своєю присутністю. І ви не пошкодуєте про згаяний час: він принесе свої плоди.

Виникає питання, а коли ж залишати дитину наодинці з уроками? Робити це треба якомога раніше, але не різко, а поступово. Затягнути процес цього “сидіння” теж шкідливо. Такі діти, які роблять уроки тільки з ким-небудь з дорослих, ніколи не зможуть виконати доручену їм справу. При розумній допомозі і системі контролю діти привчаються виконувати уроки в один і той же час, поступово навчаться розподіляти час самостійно.

3. Напрям допомоги – привчання до самостійності. При перевірці домашніх завдань не поспішайте вказувати на помилки, нехай дитина знайде їх сама, не давайте готової відповіді на їх питання. При виконанні домашніх завдань не треба підміняти школяра в роботі; діти не вчаться думати і чекають підказки. У цьому діти дуже хитрі і знаходять способи “змусити” працювати за себе. Учіть дітей виділяти учбове завдання, тобто дитина повинна ясно уявляти, які навички і знання повинна опанувати, щоб зуміти виконати те або інше завдання. Виділяючи кожного разу учбове завдання на прикладі тільки що засвоєного матеріалу, ми сприяємо тому, щоб дитина навчилася сама бачити його і в новому матеріалі, і в тому, який ще тільки підлягає засвоєнню.

Тому, надаючи школяру допомогу, дорослі не повинні забувати, що головне все-таки не в тому, щоб здолати ту або іншу трудність, а в тому, щоб на прикладі кожного окремого випадку показувати, як взагалі потрібно долати труднощі у навчанні і привчати дітей до все більшої і більшої самостійності.

Успіхів вам! Усе у вас вийде!

Як навчити дитину писати без помилок?

Уміння чітко і грамотно висловлювати свої думки – це важливо. З того моменту, як дитина починає писати свої перші букви в прописах, школа і батьки намагаються навчити його писати правильно, без помилок. Але комусь вдаються складні мовні звороти, а комусь важко написати без помилок навіть найпоширеніші слова. Як же навчити дитину писати без помилок?

Часто можна почути про поняття «природньої грамотності». Але грамотність – це не те, що можна передати у спадок, з чим можна або народитися, або ні. Грамотність – це навик і для придбання цієї навички необхідно докласти чимало зусиль.

Батьки і правильність їхнього мовлення грають важливу роль в тому, як в майбутньому буде писати їх дитина Адже основа грамотності дитини закладається разом з розвитком його мови. Тому, якщо вдома прийнято говорити на «суржиком», слова спотворюються, а читання книг не в пошані, то чи можна сподіватися, що дитина буде писати без помилок?

До речі, книга – це важливий помічник для освоєння досвіду правопису. Дитина багато разів зустрічає якийсь написане в книзі слово і запам’ятовує його – спрацьовує зорова пам’ять. Пізніше, коли це ж слово потрібно буде написати в диктанті або в творі, дитина з легкістю його відтворить. Адже ніхто не замислюється, як правильно пишеться слово «вода», «хліб». Ці слова ми щодня вживаємо в своїй промові, бачимо їх на етикетках продуктів або на рекламних щитах. Навіть першокласник знає, що молоко – це все-таки «молоко», а не «малако» або «молако», тому що він бачив цей напис на пакетах з молоком сотні разів.

У будь-якій мові є багато  слів, написання яких не підпорядковується загальним правилам. Ці слова треба просто знати. Тому дитині потрібно частіше пропонувати літературу, в якій такі слова зустрічаються.

Якщо дитина диктанти пише добре, правильно, але при переписуванні тексту то тут, то там робить помилки – скоріше за все,винна неуважність. Це може означати, що дитину щось відволікає під час письма , заважає йому зосередитись. Тому, коли дитина готує домашні завдання, батьки повинні забезпечити йому максимально зручні і спокійні умови для занять. А, значить, ніяких телевізорів, комп’ютерів, галасливих ігор!

Розвивати уважність і пильність дитині допоможуть спеціальні навчальні ігри. Можна запропонувати дитині невеликий текст, в якому йому необхідно буде підкреслити, наприклад, всі літери «А». Потім завдання ускладнюється: підкреслювати потрібно вже не одну, а кілька букв. Таким чином, дитина навчитися уважніше читати текст.

Дитині, яка робить помилки при списуванні слів з дошки або з книги, можна порадити промовляти слова пошепки. Адже тоді в роботу включається ще й слухова пам’ять, яка допоможе дитині згадати як правильно пишеться потрібне слово .

Як навчити дитину добре писати диктанти? Практика, практика і ще раз практика! Кілька абзаців з улюбленої книги, хорошого журналу, диктант із спеціального збірника – це допоможе школяреві відпрацювати навик написання диктантів. До того ж, часто причиною помилок в диктантах служить страх. Постійні «тренування» позбавлять дитину від цього страху.

Інструкція

1. Перше основне правило – не вказуйте дитині на неправильний варіант написання. Чисто з психологічної точки зору ваша фраза «Тут пишеться не« б », а« п »» буде сприйнята як стверджувальна,  у підсвідомості у дитини відкладається, що писати щось треба було саме «б».

2. Давайте школяру завдання з читання вголос. Найчастіше проблеми з грамотністю виникають у тих, хто страждає порушенням аудиального сприйняття. Чим більше дитина читає вголос, тим більше він починає бачити структуру мови.

3. Читайте самі вголос. Навчіть його виділяти в тексті на слух спочатку пропозиції, потім слова і лише після цього переходьте до вивчення складів і звуків. Наша система освіти довгий час діяла у зворотному напрямку – від окремого до загального. Зазвичай починають навчання письма з вивчення звуків, потім складів і лише після цього вивчають слова і пропозиції. Це не зовсім правильно.

4. Проводьте диктанти. У шкільному підручнику буває цілком достатньо практичних вправ. Читайте чітко. Чим молодша дитина, тим повільніше диктування. Спостерігайте за тим, як дитина пише. Якщо ви бачите, що він вимальовує невірну букву – відзначте, що тут пишеться буква «а» або «о». І знову, не говорите неправильний варіант. Нехай дитина знає тільки правильне написання.

5. Один відомий методист Тихомиров розробив дуже ефективну методику, яка допомагає багатьом педагогам успішно боротися з неписьменністю школярів. Чисто практично ця теорія полягає в наступному: запропонуйте дитині прочитати довільний текст не так, як ми зазвичай говоримо, а буквально – так, як пишемо. Цей прийом називається орфографічним читанням. Не потрібно боятися, що дитина стане завжди говорити так, як читає. Він цілком усвідомлює, що те, як ми пишемо, відрізняється від того, як ми говоримо. Дитині треба розбити слова на склади і промовляти слова, виділяючи їх складові частини, але робити це потрібно досить швидко. При виконанні цієї вправи у дитини задіюються відразу три види пам’яті: моторна, слухова і зорова.

6. Використовуйте для такого читання лише твори класиків, видані солідними видавництвами. Ймовірність того, що при цьому ви натрапите на спочатку неграмотний текст, дуже мала. Практикуйте орфографическое читання регулярно, особисто присутній при занятті. Якщо ви чуєте, що дитина прочитав не так, як пишеться (наприклад, не корова, а карів), то м’яко поправте його і попросіть знову прочитати слово. Не змушуйте дитину займатися занадто довго. До 10 років достатньо 10-15 хвилин, після – більше 15 хвилин.

Корисні поради

Деяким дітям допомагає переписування текстів. Дайте своїй дитині влітку завдання переписувати кілька сторінок з твору класика. Якщо все літо школяр буде приділяти цьому заняттю по 15 хвилин, то вже до 1 вересня в його грамотності відбудуться значні позитивні зрушення.

Як навчити дитину успішно виконувати домашнє завдання?

Як допомогти дитині не просто виконати сьогоднішнє домашнє завдання, але й навчити її обходитися без нашої допомоги? Комусь з дітей вистачить тиждень-другий, комусь – декілька місяців або ще більше. Але у будь-якому випадку в цьому процесі буде декілька етапів.

·            Перший етап – ви якомога більше завдань виконуєте разом із дитиною. Прагнете зрозуміти, яких знань, навичок їй не вистачає, з’ясувати, чи немає у неї неправильних способів виконання, звичок у роботі. Допомагаєте позбутися недоліків і неправильних способів дії.

·            Другий етап. Частину роботи дитина виконує сама. Але ви повинні бути впевнені, що з цією частиною роботи вона впорається. Швидше за все, спочатку це буде дуже невелика частина, але дитині необхідне відчуття успіху. Оцініть з нею результат. Після кожної самостійно й успішно виконаної частини ставте який-небудь значок, наприклад знак оклику або задоволене личко. Через якийсь час ви разом з дитиною переконаєтеся, що правильно зроблена частина збільшується щодня. У разі невдачі спокійно розберіться, що є перешкодою. Навчіть дитину звертатися по допомогу у разі виникнення конкретних питань. Головним на цьому етапі має бути усвідомлення дитиною, що вона може працювати самостійно і впоратися зі своїми труднощами.

·            Третій етап. Поступово самостійна робота розширюється до того, що дитина сама виконує усі уроки. Ваша підтримка на цьому етапі швидше психологічна. Ви знаходитесь неподалік, займаєтесь своїми справами. Але готові прийти на допомогу, якщо знадобиться. Перевіряєте зроблене. Сенс цього етапу в тому, аби дитина переконалася, що вона дуже багато може зробити сама, але ви завжди її підтримаєте.

·            Четвертий етап. Дитина працює самостійно. Вона вже знає, скільки часу піде на те або інше завдання, і контролює себе за допомогою годинника, звичайного або пісочного. Ви в цей час можете бути відсутні удома або знаходитися в іншій кімнаті. Сенс цього етапу в тому, що дитина прагне подолати всі труднощі сама. Відкладати до вашої появи можна тільки найважче. Ви перевіряєте зроблене. Це необхідно, поки остаточно не виробиться навичка самостійної роботи. Ви вважаєте, що такий підхід займе у вас багато часу і сил? А хіба менше часу і емоцій ми витрачаємо на безплідну боротьбу («щоб сів, щоб почав, щоб не відволікався…»)? На надолужування упущеного по ночах перед контрольною? Чого ж тоді вимагати від дитини, якщо ми самі не можемо організувати, спланувати свою допомогу їй?На надолужування упущеного по ночах перед контрольною? Чого ж тоді вимагати від дитини, якщо ми самі не можемо організувати, спланувати свою допомогу їй?